У своїй масі українці не відповідають багатьом стандартам ЄС

Журналіст Роман Скрипін в інтерв'ю програмі "Гордон" на телеканалі "112 Україна" розповів, чи накрилися "тазом" обидві українські революції, чи готова Україна йти в Європу і чи не били його після ефірів

У своїй масі українці не відповідають багатьом стандартам ЄС
Журналіст Роман Скрипін в ефірі "112 Україна" 112.ua

Дмитро Гордон

Журналіст, письменник, телеведучий, співак

Журналіст Роман Скрипін в інтерв'ю програмі "Гордон" на телеканалі "112 Україна" розповів, чи накрилися "тазом" обидві українські революції, чи готова Україна йти в Європу і чи не били його після ефірів

Гордон: В ефірі програма "Гордон",  і наш гість – Роман Скрипін.

Ви були обличчям "5-го каналу" часів Помаранчевої революції і щодня з'являлися у ефірі.  Яке відчуття залишила у вас Помаранчева революція? Ви згадуєте той час зараз?

Скрипін: Я порівнюю. Ми тоді створювали "5-й канал". Я був одним з авторів ідеї. Концепцію розробляло десятеро людей. Після себе ми її лишили в спадщину тому менеджменту, який лишився, і власнику, який його тримає до сьогодні. Що вони з ним зробили – ви можете подивитися, увімкнувши "5-й канал". А революція була необхідна. Просто тоді нами реально скористалися, тому що зовсім не хотілося ставати рупором революції. Постійно дратувало після цього, по-перше, впізнаваність на вулиці, а по-друге, постійно казали: "Ви – рупор революції". Не наймалися ми бути рупором революції, ми просто, як і у 2014-му, випадково дістали в руки золоту акцію, коли ми говоримо те, про що інші не говорять. 

- Час світлий був – 2004 рік?

- Наївний. Я вірив в якісь світлі ідеали, вірив у солідарність журналістської спільноти, вірив, що журналістам треба дати свободу, а далі вони розберуться самі. Вірив, що вони можуть бути самоврядними і не сваритися поміж собою. Вірив у те, що вони можуть бути порядними людьми і не обливати тебе брудом за першої-ліпшої можливостічерез елементарну людську заздрість.

- У 2004-му році ви любили Ющенка, Тимошенко, Порошенка?

- Ніколи. Ющенко викликав якісь емоції, це зрозуміло. Те, що ми бачили, – це те, що потрапляє в публічне поле. Ющенко мене неприємно вразив після Донецька, коли вони приїхали на "5-й канал".   

- Але ви були вільною людиною тоді?

- Я готувався до ефіру, і в гримерку зайшла І. Геращенко і почала мені розказувати, яка складна ситуація в Донецьку. Я не без мату говорю, що мені, в принципі, по цимбалах, та ситуація, яка відбулася в Донецьку, тому що я готуюся до інтерв’ю. Тут заходить Ющенко і каже: "Ти, облако в штанах". І на мене пальцем. Я йому сказав, що ми будемо сваритися після ефіру, але не до ефіру. Давайте відпрацюємо, тому що я вам ні в чому і нічим не винен. Я виконую свою роботу. От ви приїхали з Донецька, і ви розкажете, що там було. Така тенденція завжди там була. Геращенко дозволяла собі свого часу телефонувати і вимагати, щоб ми притримувалися такої або іншої редакційної політики, після чого її посилали, як кажуть в народі, "пасти гусей". Ми тоді себе убезпечили від тиску, нами не смикали. Щоправда, намагання постійно були. Це такий прекрасний досвід, коли ти розумієш, що у власника і у менеджменту завжди смикається рука потягнути на себе важіль, щоб ми зробили так, власне, як вони хочуть. Тобто ти розумієш, що до тебе ставилися саме так: я їм плачу зарплату – нехай вони працюють, як сказано.

- Ви розуміли тоді, що кожне ваше слово, інтонація можуть впливати на події, на історію?

- Прекрасно. Це відчувалося, це було видно. Але для цього треба було відчувати людей. Треба не забувати, що тоді був Кучма, з жорстким диктатом була цензура в країні, і коли десь виключали "5-й канал", то переказували, що люди збиралися,у дворі ставили телевізор і дивилися "5-й канал". І тоді ти розумів, що у людей є дефіцит, власне, на висвітлення подій, як вони відбуваються.  

- Ви відчували себе історичною постаттю, людиною, яка зараз, в ефірі, творить історію своєї країни?

- Ні. Після того як оголосили Януковича президентом,  у мене було три дні депресії. У мене було безсилля: всі, що б ми не робили, нехтують вибором людей. Коли я пішов з "5-го каналу" , то мені навздогін лунало, що я журналіст, а не менеджер, і це приклеїлося на 10 років до мене. Через 10 років довелося на практиці доводити, що я менеджер, і що вони глибоко помилялися.

- Україна в 2005 році могла зробити потужний стрибок в Європу?

- Ні. Це я зараз розумію, що не могла, і розумію, що не дуже може. Тоді нам вдалося уникнути силового втручання Росії, але ціною цього стала купівля того президента, В. Ющенка, Російською федерацією. Це треба розуміти.

- Революція гідності накрилася тим же "тазом", що і Помаранчева?

- Жодна революція нічим не накрилася апріорі. Люди не накрилися. Накрилися ті, хто вскочив на броньовик і просто спікся на елементарних спокусах і речах. Я нічого не ідеалізую, але в своїй масі українці не відповідають багатьом стандартам ЄС. У нас є дві штуки: корупція й олігархи. Але процес рухається. У нас є багато речей, які процес нівелюють, і вікно можливостей закривається. Але воно закривається не тільки руками політиків, а й так само руками громадського сектору. На жаль.

- Під час Революції гідності були такі потужні моменти, які спонукали виходити людей. Наприклад, побиття Т. Чорновол. Її дійсно побили?

- Ви мене питаєте, ніби я її бив. Я не знаю. Я точно пам’ятаю, що коли відбувалися такі події (ми ніби збираємося додому, вже ефір закінчили), і приходить новина. Ми відразу почали повідомляти про те, що сталося. Це елементарна робота під час надзвичайних ситуацій – ти не можеш закрити студію на замок і сказати, що робочий день закінчено і ти йдеш додому. Дуже важко з цього стану виходити.  

- Ви тоді на Громадському телебаченні були в центрі подій.

- Це хвиля, яка виносить будь-яке медіа, яке правильно вибирає ракурс. А потім падіння відбувається.

- Скажіть, Булатову справді відрізали вухо?

- Я вірю в гречану кашу, бо я її зварив і я її бачу. Ми знайомі з Булатовим, і це, що він про це розказує, – це його іспит і події, які з ним відбувалися. Чи я вірю в це, чи не вірю – я взагалі такими категоріями не люблю оперувати.

- Те, що минуло 3,5 роки, а й досі нема винних, нема взагалі картини, що відбувалося, коли розстріляли Небесну сотню, це що?

- Те, що не покарано винних, це один аспект. Але слідство, здається, ретельно розбирається в тому, що відбувалося. Іноді буває, що й 10 років розбираються заради встановлення істини. Там купа відеоматеріалу обробляється, і є відео, яке доводить, що те, що намагалися вкинути, що Майдан сам себе розстріляв, не відповідає дійсності. Тобто стріляли і з того,і з того боку, але те, що Майдан сам себе розстріляв, – абсурд, який хтось нав’язує. Чому не покарано винних? Тому що в нашій країні ніхто з високопосадовців жодного разу не поніс ніякого покарання за здійснення злочину. У нас єдина людина, яка відсиділа за ґратами, – П. Лазаренко. І то це відбулося в США.

- Хоч хтось з українських політиків вам подобається?

- Ні. Я не збираюся в політику, і в мене немає потреби перед кимось плазувати. Я з усіма ними обережний і намагаюся триматися на відстані витягнутої руки. Я просто хочу лишатися журналістом. А це значить, що ти маєш можливість в один прекрасний день, запросивши їх у студію, трошки напхати. Мене звинувачують, що я хам трамвайний, що я собі такі речі дозволяю, але мені після деяких подій байдуже, тому що тепер я роблю рівно те, що мені подобається. 

- Хто розумніший, на вашу думку: В. Олійник, О. Бондаренко чи О. Царьов, які були у вас в ефірі?

- Гру "Хто хоче стати мільйонером" програв Царьов. Найрозумніший – В. Олійник, бо він юрист. О. Бондаренко – просто прес-секретар. До неї можна ставитися, як до О. Бондаренко, яка працювала прес-секретарем Колеснікова.

- Хто з ваших гостей був найогиднішим?

- О. Бондаренко вийшла на другій хвилині ефіру. Це відбувалося в той момент, коли були перші смерті, на тлі яких О. Бондаренко могла сидіти в студії і цинічно посміхатися. Власне, це стало причиною, чому вона пішла. Не можна було в цей момент гратися в політику і пропонувати Кличку на той момент посаду гуманітарного віце-прем’єра. З моєї точки зору, це називається просто підлість. Це неприпустимі речі. Я думаю, що історія все розставить на свої місця.

- В. Олійнику ви показали середній палець. Чому?

- Тому що я це планував зробити. Це не випадковість. Якщо ви можете назвати це якось по-іншому, що я йому показав… Ніхто не наважується назвати. Якщо не наважуєтесь – нащо ви про це говорите?

- Вас роздратувала в нещодавньому ефірі Т. Чорновол.

- Вона мене здивувала, коли сказала, що я працював проти Майдану і на збереження влади Януковича. Це абсурд якийсь, хтось їй це в голову вклав, бо не думаю, що вона сама додумалася.

- Вона розумна жінка, на вашу думку?

- Вона є тим, ким вона є. Вона показала, хто вона, своїми відповідями, своєю реакцією, а далі вже справа лікарів визначати. Ті, хто збирає автобуси "Еталон", є психічно неврівноваженими людьми, тому що в них не все гаразд з гальмами.

- Спілкуючись з Т. Чорновол, ви лаялись матом. Чи є припустимим, на вашу думку, мат в ефірі?

- Є припустимим, але зважаючи на ситуацію. Ми ж виходимо з формату. У нас є формат "16+", який передбачає, що хтось (у нас була задумка, що гості) може говорити всі слова, які хоче. А тут була моя емоційна реакція, і до неї це було вжито.   

- Чого ви завжди такий похмурий? Ви і в житті такий?

- Це в мене вираз обличчя.

- Ви цинік?

- Так. Мало того, сентиментальний. Є те, що мене розчулює, і сліз тих ніхто не бачить. Я – різкий, слів не добираю. Особливо це стосується тих, хто приходить на практику або намагається знайти місце для роботи. Були хлопчики і дівчатка, які працювали і сльозами вмивалися. Частина з тих, хто вмивався, тепер досить вдалі й успішні журналісти і відомі люди. 

- Ви нервуєте тільки в ефірі чи в житті теж?

- Я не відрізняюся від того, що є в ефірі і в житті. Я однаковий. І для себе цю межу я стер. 

- Багато людей кажуть про вас, що ви зухвалий. Чому?

- Я сказав, що я завжди вв’язуюся в якісь пригоди. У мене було бажання поїхати з України і жити спокійно десь в Європі. Але знову ж тут: глянь, яка пригода, Ромчику, спробуй-но ще раз. Якщо ви хочете чогось досягти, якщо ви йдете, то не можна зупинятися. Якщо ви входите в режим переговорів, ви просто все абсолютно нівелюєте. Погоджуючись на неприпустимі компроміси, ви відразу губите справу. Ви, щонайменше, маєте диктувати свої правила.

- Вас коли-небудь намагалися побити після ефірів?

- Я колись дістав у фейс від луганця в одному барі, який, дізнавшись, що я – Скрипін, сказав, що я винен у війні. А політики після ефірів все спускають на гальма, вони ж актори.  

- Яким має бути українське телебачення?

- Українським, щонайменше. У нас має бути медійний ринок, а не просто телебачення за відсутності ринку. Справедлива, здорова конкуренція з умовами докапіталізації медійного продукту.

- Найближчим часом цього не буде?

- Буде. Це моя амбіція, чергова пригода, яку я собі придумав, – створити медіаринок або закласти його в Україні.  

- Хто для вас є орієнтиром у професії?

- Нема. Орієнтирів нема і бути не може. Щось може подобатися, але щоб я намагався мавпувати когось…

- Кого з українських журналістів ви поважаєте?

- Їх є більше, ніж ви думаєте. Тих, з ким я зараз працюю, – я їх поважаю. А таких навколо мене аж семеро.

- Як ви ставитеся до Лещенка і Найєма?

- Як до політиків.

- Журналісти вони хороші?

- Вони вже не журналісти. І журналістами вже ніколи не будуть. Всі люблять згадувати стандарти BBC, а за цими стандартами, якщо журналіст пішов у політику, повернутися в політичну журналістику він вже не може. Якщо ми запустимо прогноз погоди з Найємом або Лещенком – на здоров’ячко! Або вечірню казочку.

- Ви були співавтором ідеї "5-го каналу". Як вам працювалося з власником, Порошенком?

- У нас були зустрічі час від часу, причому на моє прохання. Я намагався довести до його відома, що "5-й канал" це ресурс, який після Помаранчевої революції треба зробити бізнес-проектом, вклавши туди необхідні кошти, провівши технічний і фінансовий аудит, призначивши притомний менеджмент. Причому я не претендував  на місце менеджменту.

- Він вас почув?

- Ні. Інакше чого б я звідти пішов? Там не було сенсу лишатися. Думка, з якою рахувалися під час революції і до революції, після революції дали зрозуміти, що вона нікому тут не потрібна: "Революція відбулася – всі вільні".

- Ви були засновником Громадського телебачення. Через що виник конфлікт? Вам це болить?

-  Конфлікт стався не з моєї ініціативи. Вже не болить, але боліло. Відбулося те, що відбулося. Ціла операція була з метою знищити репутацію, щоб голову не підняв.   

- Громадське телебачення є грантовим?

- Абсолютно грантовим.

- В Україні багато таких грантових ТБ, телеканалів?

- Гранти – це непогано. Грантових медіа багато. Я б підтримав, напевно, регіональні, а ті, що центральні, з точки зору грантодавців, не підтримував би. Треба розвивати і піднімати регіони. За умов відсутності ринку це єдиний вихід для декого створити щось нове. Але якщо б ці люди ставилися до грантів, як до швидкого старту, а далі б думали, як це переставити на ринкові рейки, почати заробляти, то це був би незворотній процес. На жаль,у нас цього не відбувається – ринку немає. Відповідно, є олігархічні ЗМІ і грантові. І ті, і ті є дотаційними. 

- Що треба зробити, щоб в Україні, нарешті, був мир?

- Щонайменше, треба просто назвати речі своїми іменами. Якщо це війна, то це війна. Це тягне за собою певні заходи безпеки для держави, для громадян. Поки що нам кажуть, що це гібридна, але ви так само все гібридно робите. Це такий український характер, чи я не знаю, – все робити наполовину. Реформи наполовину, наполовину війна – наполовину мир. Для того щоб досягти миру, треба, по-перше, назвати речі своїми іменами, припинити бавитися в оце все. Якщо так зробити, то керівництво держави буде змушено дати відповідь, що робити в цій ситуації. У нас немає особливого вибору, що робити з Донбасом або з Кримом.

-У вас немає такої думки, що в нас не лише політики погані, а й народ не дуже?

- Українці не готові до ЄС. Якби я був А. Меркель або іншим європейським керівником, то я б дуже критично ставився до всього, що тут відбувається. Не може 25 років у нормальній країні не існувати, щонайменше, нормальних доріг. По чому ти їдеш – така країна і є. Україна красива, велика, але така дурна…

- Яка вона, омріяна вами Україна (чи країна)?

- Німеччина. Принаймні поки що ніхто нічого більш успішного не продемонстрував на європейському континенті. Ще можна взяти Нідерланди. Я Швецію не беру, бо це божевільний соціалізм. Я не соціаліст, не лівий за поглядами. Не розумію, як то розподілити поміж всіма. Якщо хочеш працювати – зароби собі на життя, але не забирай в іншого. У нас є біда: у нас досі суспільство якось соціалістичним лишається. Воно споживацьке дуже. У нас мало таких, хто усвідомлює, що щоб добре жити, треба багато працювати і створювати свою справу. Сьогодні немає фондової біржі, тому ніхто не може на неї вийти. Ринку немає. А якби був, то ми би не просто заміряли телевізійнірейтинги, а ми б розуміли, що якби ми вийшли на біржу, то за скільки би нас купили. От така конкуренція мене задовольняє, тобто коли ми конкуруємо не можливостями і зв’язками, а тим, що в голові, і тим, що ти можеш зробити руками.

- Якщо завтра вам запропонують стати головною людиною на головному українському каналі, що ви будете робити?

- У мене такий канал вже є. Мені не треба ніяких пропозицій. Все, що можна було створити, я створив, і ті ідеї, які в мене виникають у голові, я буду втілювати рівно так, як я вважаю за необхідне, без "на тобі". У мене є.

- Ви щаслива людина?

- Не гнівив би Бога просто. Не можу сказати, що щаслива.

- Я вам зичу бути щасливою людиною. Дякую вам за інтерв‘ю.

- Дякую й вам. 

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>